| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Фінансове забезпечення
В низці реформ, які спіткали у 18 ст. військо гетьманського регіменту, та їхня невелика частина, котра стосувалася озброєння є чи не найменше відомою не тільки широкому загалу істориків, але й вузьким спеціалістам з періоду. Перші спроби прищеплення козакам "регулярства” ще з часів Петра І були спрямовані головним чином, на впровадження адміністративних і організаційних новацій, впорядкування фінансування й забезпечення при одночасному нехтуванні власне озброєнням і бойовою підготовкою війська. Втім, саме вони після Північної війни і "Низових” походів, які виявили всі недоліки, притаманні становій організації збройних сил, дуже гостро поставили питання боєздатності козацьких полків. Наріжною проблемою була якість озброєння реєстрових козаків. Як відомо, для цієї частини гетьманського війська традиційно не існувало жодних регламентацій, що б визначали види й перелік озброєння, термін його служби, навчання застосування тощо. Виняток становили лише наймані формування, забезпечення яких вогнепальною й деякими іншими видами зброї, а також боєприпасами, перебрала на себе держава [1]. На початку 18 ст. комплекс озброєння лівобережного козацтва загалом мало чим відрізнявся від попереднього століття, складаючись з традиційних піки, шаблі, різноманітних видів рушниць й іноді – пістолів і луків зі стрілами [2]. Кожен козак мусив власним коштом купувати необхідну йому амуніцію та зброю, вряди-годи дістаючи зі скарбу лише боєприпаси до неї. В умовах постійно прогресуючої майнової диференціації козацтва це призводило з одного боку до того, що частина збіднілого товариства взагалі не могла відбувати воєнну службу, а та, що була спроможною оплачувати спорядження, озброювалася відповідно не до воєнних потреб, а своїх матеріальних можливостей і бажання. Так, при підготовці кампанії 1707 р., Петро І наказував Мазепі виправити до діючої армії виборних козаків і компанійців, "которые б имели добрые кони и ружье”, дорікаючи за минулорічні бої в яких у козаків "почитай что ни у кого сабли не видали, кроме пищалей и сайдаков” [3]. Стан озброєності істотно погіршився ще й внаслідок поразок гетьманського війська у битвах зі шведами, виснажливих чергувань на форпостах і походів на Каспій. Годі й говорити, що за таких умов будь-яка уніфікація козацького озброєння була справою бажаною, але надзвичайно складною. Скарб Гетьманщини після численних реформ Малоросійської колегії й хронічної децентралізованості фінансового господарства навряд чи зміг би подужати проведення подібних заходів. Окрім того, в Україні практично не існувало ані необхідної сировинної бази, ані мережі зброярських підприємств мануфактурного типу, котрі б працювали на державне замовлення й могли б виконувати великі замовлення. Розвиток численних рудень Лівобережжя, котрі були зобовязані віддавати частину продукованого ними заліза на потребу війська, як відомо, не призвів до їх перетворення на металургійні заводи
Джерело: http://ir.nmu.org.ua/handle/123456789/1110 |
| Категорія: Мої статті | Додав: alexe68 (21.07.2013)
| Автор: Ємець олександр E W
|
| Переглядів: 394
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
|
